Класифікація порушень мовлення

Клініко-педагогічна класифікація

Порушення усного мовлення

Діагностика порушень розвитку мовлення передбачає участь у наданні допомоги дитині не тільки лікарів, але і логопедів, психологів, фахівців з корекційної педагогіки. Загального стандарту класифікації порушень немає, тут будуть наведені основні.

Класифікація мовленнєвих розладів у дітей в залежності від провідних порушень, лежать в основі мовних розладів у дітей при сохранном слуху і нормальному інтелекті.

1. Мовні розлади, пов’язані з органічним ураженням центральної нервової системи (ЦНС). В залежності від рівня ураження мовної системи вони поділяються на такі форми.
• Афазії – розпад всіх компонентів мовлення у результаті ураження кіркових мовних зон.
• Алалії – системне недорозвинення мови в результаті поразки коркових мовних зон в доречевом періоді.
• Дизартрії – порушення звуковимовлювальної сторони мови в результаті порушення іннервації мовної мускулатури. В залежності від локалізації ураження виділяють кілька варіантів дизартрій: псевдобульбарная, бульбарна, подкорковая, мозочкова.
2. Мовні порушення, пов’язані з функціональними змінами ЦНС (заїкання, мутизм і сурдомутизм).
3. Мовні порушення, пов’язані з дефектами будови артикуляційного апарату(механічні дислалії, ринолалія).
4. Затримки мовного розвитку різного походження (при недоношеності, при важких захворюваннях внутрішніх органів, педагогічної занедбаності і т. д.).
Клініко-педагогічної класифікації мовленнєвих порушень та психолого-педагогічної класифікації мовленнєвих порушень, хоча і розглядають одні й ті ж явища з різних точок зору, не суперечать, а доповнюють одна іншу і виявляються орієнтовані на рішення різних завдань єдиного, але багатоаспектного процесу корекції порушень розвитку мовлення. Слід зазначити, що обидві класифікації відносяться до первинного недорозвитку мовлення у дітей, тобто тих випадків, коли порушення розвитку мови спостерігаються при сохранном слуху і нормальному інтелекті.
Клініко-педагогічна класифікація заснована на принципі «від загального до приватного», орієнтована на деталізацію видів і форм мовленнєвих порушень, розроблення диференційованого підходу до їх подолання. Порушення розвитку усного мовлення діляться на два типу:
• Фонационное (зовнішнє) оформлення висловлювання, які називають порушеннями произносительной сторони мови. До цих порушень належать:
• Дисфонія (афонія) – розлад (або відсутність) фонації внаслідок патологічних змін голосового апарату; дисфонія проявляється у порушенні сили, висоти і тембру голосу.
• Брадилалия – патологічно уповільнений темп мовлення, проявляється в сповільненій реалізації артикуляторної мовної програми.
• Тахилалия – патологічно прискорений темп мовлення, що проявляється у прискореній реалізації артикуляторної мовної програми.
• Заїкання – порушення темпо-ритмічної організації мовлення, обумовлене судорожним станом м’язів мовного апарату.
• Дислалія – порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовного апарату (синоніми: дефекти звуковимовлення, фонетичні дефекти, недоліки вимови фонем).
5. Структурно-семантичне (внутрішнє) оформлення висловлювання.
У психолінгвістичному аспекті порушення вимови можуть виникати внаслідок трьох основних причин:
1. недоліки операцій розрізнення і пізнавання фонем (дефекти сприйняття);
2. несформованість операцій відбору і реалізації вимовних звуків;
3. порушення умов реалізації звуків при анатомічних дефектах мовного апарату.

У більшості дітей звуковимову досягає мовної норми до 4-5 років. Найчастіше дефекти промови бувають обумовлені тим, що у дитини не повністю сформувалася артикуляторна база (не засвоєний весь набір артикуляторных позицій, необхідних для вимовляння звуків) або артикуляторные позиції сформувалися неправильно, внаслідок чого продукуються спотворені звуки.

• Ринолалія – порушення тембру голосу і звуковимовлення, обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату. При ринолалії спостерігається спотворене вимовляння всіх звуків мови, а не окремих, як при дислалії.
• Дизартрія – порушення звуковимовлювальної боку промови, обумовлене органічним ураженням ЦНС і розлади іннервації мовного апарату.

Порушення структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення висловлювання включають два підтипи.

• Алалія – відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок ураження мовленнєвих зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому (доречевом) періоді розвитку дитини (синоніми: дисфазия, рання дитяча афазія, дисфазия розвитку).
• Афазія – повна або часткова втрата мовлення, обумовлена локальними ураженнями мовних зон кори головного мозку в результаті черепно-мозкових травм, порушень мозкового кровообігу, нейроинфекций та інших захворювань, що супроводжуються ураженням ЦНС).

Психолого-педагогічна класифікація побудована на протилежному принципі – «від приватного до загального». Подібний підхід орієнтований на логопедичний вплив як педагогічний процес, розробку методів логопедичної корекції для роботи з колективом дітей (навчальної групою, класом). З цією метою визначаються загальні прояви різних форм мовних розладів. Відповідно до даної класифікацією порушення мови поділяються на дві групи:

• порушення засобів спілкування та
• порушення в застосуванні засобів спілкування.

Порушення засобів спілкування включають фонетико-фонематичні недорозвинення і загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ).

Фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення – порушення процесів формування произносительной системи рідної мови у дітей з різними мовними розладами внаслідок дефектів сприйняття й вимови фонем. Виділяються наступні основні прояви цього стану.

• Недифференцированное вимову пар або груп звуків. У цих випадках один і той самий звук може служити для дитини замінником двох і навіть трьох інших звуків. Наприклад, м’який звук т’ вимовляється замість звуків з’, ч, ш: «тюмка» (сумка), «тяска» (чашка), «сапка» (шапка).
• Заміна одних звуків іншими. Звуки, складні для вимови, замінюються більш легкими, які характерні для раннього періоду мовного розвитку. Наприклад, звук л вживається замість звуку р, звук ф – замість ш. У деяких дітей ціла група свистячих і шиплячих звуків може бути замінена звуками т і д: «тютюну» (собака).
• Змішання звуків. Це явище характеризується нестійким вживанням цілого ряду звуків у різних словах. Дитина може в одних словах вживати звуки правильно, а в інших – замінювати їх близькими за артикуляцією або акустичним ознаками. Так, дитина, вміючи вимовляти звуки р, л, або з ізольовано, у мовних висловлюваннях вимовляє, наприклад: «Сторял стлогает дошку» замість «Столяр стругає дошку».